Я завмер на місці. Пальці стиснули ґудзики сукні, а в грудях завмер подих. Світло лампи вихоплювало з пітьми глибокі шрами, старі сліди страждань, що покривали її спину, плечі й руки. Це були знаки невимовного болю, відлуння років, яких я не знав, років без мене.
Вона відчула мою нерішучість і повільно обернулась, намагаючись прикрити тіло руками. У її погляді не було сорому лише гірка покора, ніби вона завжди чекала цієї миті, коли хтось побачить мапу болю, сховану під шкірою.
Я знаю, це виглядає жахливо прошепотіла вона ледве чутно. Життя зі мною не було ласкавим.
Я сів поруч, не знаючи, що сказати. У серці билися жах, співчуття й багаття бажання зрозуміти. Взяв її тремтячу руку й обережно стиснув, ніби безмовно обіцяючи підтримку.
Розкажи мені, будь ласка, попросив я, голос тріщав.
І вона почала.
### Роки мовчання й болю
Вона розповіла, як після того, як батьки змусили її вийти заміж, її життя перетворилося на вязницю. Чоловік, багатий і поважний у селі, був жорстоким і безжальним. За зачиненими дверима вона терпіла жорстокі побої за будь-який привід: за недостатньо гарячу їжу, за посмішку сусідові, за мовчання, коли він жадав свар.
Рік за роком її тіло ставало полем жорстокості. Шрами на спині залишилися від батога, на руках від опіків і предметів, кинутих у люті. Але найглибші рани були не на шкірі а в душі.
Я терпіла заради дітей, сказала вона, з сльозами на щоках. Не хотіла, щоб вони росли без мами. Мені нікуди було тікати батьки відріклися від мене, а в ті часи ніхто не зважувався йти проти поважного чоловіка. Я мовчала, стискала зуби й несла свій хрест.
Коли він помер від інфаркту, вона вперше відчула свободу. Але в тій свободі був страх, спізнаний болем, спогади, що тримали її розум у полоні. Тому вона не наважувалася підпускати до себе інших.
### Болюча правда
Слухаючи її, я відчував, як сльози котяться по обличчю. Усе, що я уявляв про її життя, розсипалося. Я залишився в спогадах юності, у запаху тих чистих років, а вона носила в собі вагу невимовної трагедії.
Я обернув її до себе, дозволивши сукні зісковзнути з плечей.
Тобі не соромно, кохана. Кожен шрам на твоєму тілі це доказ того, що ти вижила. Ти була сильнішою за всіх. Я не бачу потворності я бачу мужність.
Вона довго плакала в моїх обіймах. Її сльози горіли, ніби річка, що прорвалася після років посухи. І тієї ночі ми вже не були двома соромязливими старими, що намагаються знайти минуле, ми були двома душами, які знайшли одна одну після життя розлук і страждань.
### Дні, що настали
Наше життя після весілля не було капкою. Я швидко зрозумів, що її рани глибші за шкіру вони в думках. Вночі вона прокидалася від жахі