Олена зачинила двері кімнати за собою спокійним, але рішучим рухом. Вперше за довгий час вона відчула глибоку тишу. Не тишу порожньої хати чи тихого вечора, а внутрішній спокій жінки, яка нарешті сказала те, що хотіла.
Вона сіла на край ліжка й підтягла до себе сукню. Проводячи пальцями по тонкій тканині, згадала день, коли вперше побачила її у вітрині. Це був звичайний вівторок, вона йшла втомленою з роботи, з думками, зануреними у щоденну рутину. Коли побачила сукню у вікні магазину, зупинилася миттю. Справа була не лише в сукні. Це було про свободу дозв
