Олена смажила деруни, коли на кухню зайшов чоловік.
Олено, треба поговорити, рішуче сказав Богдан.
Говори, кинула жінка, не відриваючи очей від сковороди.
Може, сядеш, нормально вислухаєш? у голосі Богдана пролунало нетерпіння.
Мені неколи, дивися, деруни підгорять, відповіла дружина. Що ти хотів сказати?
Я Богдан запнувся, ледве підбираючи слова. Я зустрів іншу жінку Я йду від тебе!
Вітаю. І дуже рада за тебе! спокійно відповіла Олена.
У сенсі вітаю? У сенсі рада? чоловік здивовано подивився на дружину.
Але Богдан навіть не підозрював, що в цей момент задумала Олена.
***
Якщо чесно подруга замовкла, наче боялася сказати зайве. Я досі не розумію: як ти наважилася? Це ж занадто!
Занадто до чого? Добра чи зла?
Ну, знаєш, це як подивитися.
А як не дивися, усміхнулася Олена, важливий результат. А він у мене чудовий. Я отримала те, що хотіла!
Все одно, насупилася сусідка. Будуть негативні наслідки
А ти не каркай! не витримала Олена. Коли будуть тоді й вирішуватимемо. А зараз у мене свято!
Сусідка ображено знизала плечима й відвернулася, вдаючи, що її захопив краєвид за вікном.
***
Все почалося того вечора, коли Богдан, повернувшись із роботи, сказав, приховуючи збентеження:
Нам треба поговорити
Олена всередині здригнулася. Вона давно чекала цього моменту.
Говори, кинула вона, перевертаючи деруни.
Може, сядеш? у голосі Богдана пролунало роздратування. Чи мені з твоєю спиною розмовляти?
Сидіти неколи, любязний, спокійно відповіла Олена. Зараз Тарасик прокинеться, і почнеться: *мамо, дай, мамо, де*. Тож давай до справи. Що хочеш сказати?
Я Богдан запнувся. Я зустрів іншу жінку
І? Олена навіть не обернулася.
Та вимкни ти цю плиту! вибухнув Богдан. Ти чуєш, що я кажу?! Я люблю іншу!
Чую, Олена нарешті глянула на нього. Вітаю.
Що?! Богдан остовпів. Він очікував усього, але не цього.
Тихіше, дітей розбудиш, вона була спокійна.
Ти знала? прошепотів він.
Ні. Але здогадувалася.
Як?
Ну, знаєш Олена примружила очі. Ти ж не був ідіотом. Коли я запізнювалася, ховала телефон, знаходила причини не спати разом Будь-яка дружина відчуває, коли її більше не люблять.
Чому мовчала?
Бо пропозицію робив ти. І розрив теж твій вибір.
Навіщо так?
А як інакше? Якби ти хотів просто розважитися, то продовжував би брехати. А раз почав цю розмову значить, уже вирішив.
Богдан дивився на дружину й не впізнавав її. Він чекав сліз, а отримав холодний розрахунок.
Коротше, у мене пропозиція
Цікаво, Олена сіла та дивилася йому в очі.
Я порахував У нас іпотека Ти не потягнеш її навіть з аліментами
А розлучення вже вирішене? у її голосі зазвучала сталь.
Ну, це ж очевидно, махнув він рукою.
Звісно, усміхнулася Олена. Адже ти мене *так добре* знаєш
Отже, Богдан ігнорував її тон. Ти переїдеш у свою однушку, а я залишуся тут.
А діти?
Що діти? З тобою, звісно.
Значить, я з двома дітьми у вісімнадцять метрів, а ти з новою коханою у нашій трикімнатній?
Так. Ти ж не сплатиш іпотеку.
Зрозуміло, Олена підвелася. Мені треба подумати.
Вона вийшла на балкон.
Ну-ну, думай, знизуючись, пробурмотів Богдан.
Поки вона була на балконі, він накинувся на їжу.
Не встиг доїсти.
Я згодна, оголосила Олена, повернувшись. Але за однієї умови.
Якої ще умови? він усміхнувся.
Ти залишаєшся тут зі своєю пасією та сином. А я з донькою переїжджаю.
Що?! Богдан аж підскочив. Ти хочеш поділити дітей?!
А чому ні? спокійно відповіла Олена. Ти завжди хотів, щоб син був із тобою. Ось тобі шанс.
Це ж не меблі!
І я не вантажівка, щоб тягнути все на собі.
Він пішов, радився з рідними. Усі запевняли: вона блефує, не віддасть дитину.
За кілька днів Богдан погодився.
***
Розлучення через три місяці. Богдан переїхав до коханої (її звали Маряною). Та була в захваті трикімнатна у центрі!
Але радість швидко закінчилася.
Тарасик не хотів їсти їжу Маряни, плакав у садок, часто хворів. Богдан постійно запізнювався на роботу.
Маряна зникла, написавши: *«Я не готова няньчити твою дитину»*.
Через три місяці Богдан подзвонив Олені:
Забери його. Я не витягую.
Що не так?
Я втомився. Вона мене кинула.
