Я ж казала куди гроші подів, туди й вечеряй! І снідай, до речі, теж! огризнулась дружина, закинувши ногу на ногу й взявшись за вязання.
Олю! Ти дома? гуком покликав чоловік, зачиняючи двері.
На кухні, відгукнулась Ольга.
Сьогодні вона встигла повернутись раніше й готувала вечерю. Василь скинув куртку, помив руки й зайшов до кухні.
Чого не хвалишся? з підступом запитав він.
А чим це мені хвалитись? здивувалась дружина.
Та я ж по дорозі стрів Галю з твого відділу. Каже, вам премію за квартал виплатили. Чималу.
Виплатили. А тобі що з того?
Як що? Ти ж учора казала, що грошей немає, коли мати дзвонила, просила для Насті з кредитом. Тепер є! Давай тисячі три-чотири їй перекинемо.
На підставі чого? насупила брови Ольга.
Та ну, ти ж знаєш, як Насті важко з цим кредитом! Зараз подзвоню мамі, скажу, що допоможемо, і він потягнувся за телефоном.
Стій! А хіба я згоду давала платити за твою сестру? різко зупинила його дружина.
Чому б не допомогти, якщо є можливість?
По-перше, гроші не «є», а «заробила я», три місяці горбатячись без віддиху!
Ти думаєш, Василю, я рвала жили заради того, щоб Настя каву в кавярнях пила?
Та в неї ж діти!
А в мене, вибач, теж є дитина. Наша з тобою Софійка, яка на другому курсі в Києві живе й навіть від батька гривні не бачила!
Ти ж їй посилаєш
А може, їй було б приємно отримати від тата хоч тисячу на взуття? Твоя ж сестра, перш ніж брати кредит, мала подумати, чи потягне!
Банк схвалив!
Так, банк не дурні, вони порахували, що їй вистачить. Не вистачає значить, витрачає не на те.
На салони, на шмотки, а я тепер маю за це платити? Не збираюсь!
Ввечері Василь почув, як Ольга телефонувала матері й повідомляла, що переказала їй пять тисяч.
Для Насті грошей немає, а для матері будь ласка? скривився він.
Так. У мами коронка розвалилась, треба лікувати. Пенсія в неї маленька. До того ж, це моя мати, а Настя мені не рідня.
Вона ж моя сестра!
Саме так: твоя. То й претензії до мене?
Ну добре, через два дні зарплата сам перекажу!
Будь ласка. Тільки спочатку скинь, як завжди, вісім тисяч на домашні витрати.
Олю, може, менше?
Можеш і менше. Тоді вечерятимете макаронами з кетчупом. А ще можна не платити за світло й митися милом.
Ну не можна якось економити?
Спробуй. Як вийде навчиш.
Розмова закінчилась. Але Василь, упевнений, що дружина блефує, майже всю зарплату переказав Насті.
Помилився. Наступного дня кухня була порожня.
Олю, а що на вечерю?
Дивись у холодильнику.
У холодильнику пусто. Лише пляшка кетчупу та два зморщені яблука.
Нічого нема
Дивно. А що мало бути? Ти щось туди кладав?
Голодний я!
Зрозуміло. Але ж я казала: куди гроші подів туди й іди вечеряти.
Довелось їхати до мами.
Наступного дня свекруха, Марія Іванівна, прийшла «виховувати».
Вислухавши монолог, Ольга знизала плечима:
Даремно трудились. Я й так знаю, що погана дружина. Може, Василь до вас переїде?
Що за дурниці!
Все зрозуміло. Я погана, а квартира в мене гарна, і зарплата, і премія. Біда одна не хочу з вами ділитись!
То ви його кишені спустошили? Ну й годуйте його тепер самі. Він сосиски не їсть, курку теж. Тільки відбивні з картоплею. І білизну самі прайте.
Ти з глузду зїхала? Ви ж якось жили!
Жили. Поки ви в наші справи носа не встромили. Настю з Олегом розлучили, тепер за нас взялись?
Що? Хто їх розлучив?
Хто ж, як не ви? «Олег такий, Олег сякий!» Доканали бідолашного, втік. А Настя з дітьми лишилась. Задоволені?
Нудно стало і ви нас чіпляєте! Але я не Олег не буду терпіти. Бе
