Я ж казала куди гроші пішли, туди й вечеряй! І снідай теж, оголосила дружина, вмостившись у крісло з клубком пряжі.
Олю! Ти тут? гуком покликав чоловік, переступаючи поріг.
На кухні, відгукнулась Ольга.
Сьогодні вона повернулась раніше й взялась готувати вечерю. Василь роздягнувся, вмив руки й зайшов до неї.
Чого не похвастаєшся? спитав він.
А чим же мені хвалитись? здивувалась жінка.
А я по дорозі стрів Соломію з твого відділу. Каже, вам премію за квартал виплатили. Чималу.
Виплатили, правда. Та тобі-то що з того?
Як що? Адже ж учора казав: мати дзвонила, просила Оксану підтримати з іпотекою. Ти сказала, що грошей нема. Ну ось тепер є. Давай перекажемо їй тисяч десять, запропонував Василь.
На яку таку радість? підняла брови Ольга.
Та годі прикидатись! Хіба не знаєш, як Оксані важко з кредитом? Зараз подзвоню мамі, скажу, що надішлемо, він упевнено взяв телефон.
Стій! Не поспішай! Хто тобі сказав, що я збираюсь платити за сестру? різко зупинила його дружина.
Чому б не допомогти, якщо є можливість?
По-перше, гроші є не в нас, а в мене. Це премія, яку я заробила, працюючи без відпочинку три місяці!
Ти думаєш, Ваську, я рвала жили тільки для того, щоб Оксана мала з чим до банку йти? Ось і вся моя мета?
Олю, та в неї ж дітки!
А в мене, Ваську, теж є дитина. Наша з тобою Тетяна, якщо ти ще не забув. Вона на другому курсі у Львові живе в гуртожитку.
І я їй щомісяця посилаю на прожиток. А ти за два роки хоч копійку донці дав?
Та ти ж їй посилаєш
А може, їй було б приємно отримати від батька хоч тисячу на взуття? перебила Ольга. А твоя сестра, перш ніж брати іпотеку, мала подумати, чи потягне її.
Та банк же схвалив, нагадав Василь.
Так і є. У банку сидять розумні люди, вони вміють рахувати. Вони й порахували, що Оксані вистачить. А якщо не вистачає значить, вона витрачає не на те.
На салони, на кафе, а не на кредит. То ж платити за її хотіння я не буду!
Ввечері Василь почув, як Ольга дзвонила матері й повідомила, що переказала їй вісім тисяч.
Ось як: для Оксани грошей нема, а для мами будь ласка? обурився чоловік.
Так, Ваську. У мами зламався протез, треба йти до лікаря. А пенсія в неї невелика. До того ж це моя мати, а Оксана мені чужа, пояснила Ольга.
Та ж вона моя рідна сестра! скрикнув Василь.
Саме так: твоя, а не моя. То чого від мене хочеш?
Ну добре, післязавтра зарплата сам їй і перекажу, оголосив він.
Будь ласка. Тільки спочатку, як завжди, скинь десять тисяч на господарську картку, відповіла дружина.
Олю, давно хотів запитати: чи не багато десять? Може, менше?
Можеш і менше. Тоді вечерятимеш макарони з кетчупом, а не з котлетами. А ще не плати за світло й не купуй порошок, усміхнулась Ольга.
То може, якось економніше господарювати, щоб і на мясо вистачало?
Спробуй. Якщо вийде навчиш і мене, відповіла жінка.
Розмова закінчилась. Та Василь подумав, що Ольга жартує, і майже всю зарплату віддав сестрі.
Але помилився. Наступного дня, повернувшись з роботи, він не побачив ні вечері, ні натяку на неї.
Олю, а що на вечерю? спитав він.
Подивись у холодильнику, відповіла вона.
Холодильник був порожній. Лише на полиці стояла пляшка кетчупу, а в овочевому відділі лежало два зморщені яблука.
Олю, тут нічого нема
Невже? А що мало бути? Ти щось туди поклав? спитала вона. Адже знаєш, що щоб щось дістати, треба щось покласти.
Та ну годі, я голодний, буркнув Василь.
Бачу. Але ж я казала: куди гроші пішли, туди й вечеряй. І снідай теж, сказала Ольга й знову взялась за вязання.
Довелося йти до мами.
А наступного дня свекруха, Наталія Степанівна, прийшла «виховувати» невістку.
Вислухавши довгу лекцію, Ольга відповіла:
Даремно, Наталіє Степанівно, трудились. Я й так знаю, що погана дружина. Може, Василеві до вас переїхати? Нащо йому така, як я?
Що за дурниці! Вийшла заміж живи з чоловіком!
Усе зрозуміло. Тільки я винна! А квартира у мене гарна, зарплата добра, премії бувають Одна біда ділитись із вами та Оксаною не хочу!
То ви в сина кишені обчистили? Ну й годуйте його тепер самі. Знайте ковбасу він не їсть, курку теж не любить.
На вечерю відбивна з картоплею та салат. Можна голубці, але більше мяса. Ну, самі зрозумієте. Так, білизну його теж будете прати.
Ольго, ти з глузду зїхала? Та ж жили ж якось раніше!
Жили. Іноді навіть добре, відповіла невістка. Поки ви в наше життя свого носа не встроми
