**Щоденник**
Після того як Грета вкусила лікаря, у палаті встановилася важка тиша. Жінка, все ще на лікарняному ліжку, слабким голосом промовила:
Будь ласка, не карайте її вона не хотіла зла
Але всі були настільки вражені, що не знаходили слів. Грета, хоч і напружена, вже не виглядала агресивною. Вона стояла між ліжком і дверима палати, дивлячись на лікарів великими очима, ніби намагаючись щось сказати.
Один із лікарів, старший, зауважив:
Можливо, вона щось відчула.
Це було сказано майже жартома, але всі сприйняли серйозно. З якогось пориву вони вирішили провести нові аналізи перед операцією.
Результати шокували: пухлина наблизилася до критичної нервової мережі. Будь-яка поспішна операція могла призвести до паралічу. Грета не діяла навмання її інстинкт вряхував життя господині.
Операцію перенесли, а план змінили кардинально. Замість швидкого втручання підготували точну мікрохірургію. Шанси на успіх, які раніше були 20%, подвоїлися.
Наступного ранку жінка довго дивилася на Грету, яка спала, поклавши мордочку на край ліжка.
Якби не ти можливо, мене вже не було б.
Операція тривала майже сім годин. Вона була однією з найскладніших у цій клініці, але лікарям вдалося повністю видалити пухлину. Коли жінка прокинулася після наркозу, перше, що вона побачила, це Грета, яка уважно дивилася на неї з вологими очима.
Ти чекала як завжди, була поруч.
Дні одужання були тяжкими, але Грета не відходила від неї. Супроводжувала у вбиральню, підбадьорювала, коли та робила маленькі кроки палатою, гріла руки, коли біль ставав нестерпним. І жінка відчувала, що ця любов допомагає їй одужувати.
Через місяць її виписали. Лікарі були вражені не лише фізичним покращенням, але й звязком між двома душами.
У нас були пацієнти, які одужували завдяки лікам. Але вона одужувала ще й завдяки любові, сказав один із лікарів.
Історія потрапила до ЗМІ. Журналісти, блогери, вчені усі говорили про «собаку, яка відчула рак». Але жінка лише посміхалася і відповідала просто:
Вона не відчула рак. Вона відчула, що я в небезпеці. І захистила мене, як це робила завжди.
Були місяці обстежень. Жінка знову почала ходити, готувати, гуляти з Гретою у парку. Пухлина не повернулася. Кожен аналіз приносив гарні новини.
Одного разу її запросили виступити на конференції про звязок людини та тварини. Вона несміливо піднялася на сцену з Гретою біля ніг. Розповіла свою історію просто, без пафосу.
Я не була готова піти з цього світу. І, гадаю, Грета це відчула. Вона не просто собака. Вона моя родина. Моя рятівниця. Моє серце.
Зал аплодував стоячи. Дехто плакав. Грета спокійно сиділа біля ніг господині, ніби знала, що не зробила нічого особливого. Лише те, що мало бути зроблено.
Зараз вони живуть у маленькому будиночку, у тиші. Кожного ранку прокидаються разом. Кожної ночі засинають поруч. Кожен день благословення. А в серці жінки безмежна вдячність не лише за те, що вона жива, але й за те, що у найважчий момент вона не була сама.
