Марія йшла вздовж пляжу.
Сонце ще не припікало.
Раптом вона зупинилась.
Перед нею лежала дивовижна скульптура.
— Що це таке? — вголос здивувалась вона.
На піску лежав величезний мопс.
На його спині височів справжній цирковий шатер.
Деталі вражали уяву.
Складки на морді пса були виліплені ідеально.
Шатер мав навіть маленькі прапорці нагорі.
Марія присіла поруч, щоб роздивитися ближче.
— Хто ж таке придумав? — подумала вона.
Жінка була в кепці та легкій куртці.
День був теплий, але не спекотний.
Вона всміхнулася й покликала подругу.
— Галю, іди сюди, подивись!
Галина підбігла та завмерла від здивування.
— Оце робота, — сказала вона тихо.
— Скільки часу на таке потрібно?
Марія лише плечима стенула.
— Мабуть, цілий день, а то й більше.
Вони обійшли скульптуру з усіх боків.
Кожна лінія була продумана.
Навіть зморшки на лапах мопса були помітні.
— А шатер який детальний, — додала Галина.
— Схоже на справжній цирк у мініатюрі.
Марія вирішила сфотографуватися поруч.
Вона сіла на пісок біля скульптури.
Галина підняла телефон і прицілилась.
— Усміхнись, — сказала вона.
Марія засміялась і подивилась у камеру.
Знімок вийшов теплим і живим.
— Викладу в сторіз, — сказала Галина.
— Нехай усі бачать таку красу.
Люди навколо теж зупинялися.
Дехто фотографував, дехто просто дивився.
Маленька дівчинка спитала у мами:
— А це справжній пес?
Мама усміхнулась і пояснила, що це пісок.
Дівчинка довго не могла повірити.
— А хто це зробив? — спитала вона знову.
Ніхто з присутніх не знав відповіді.
Мабуть, якийсь майстер приїжджав зранку.
Марія ще раз обійшла скульптуру.
— Шкода, що це не залишиться надовго, — сказала вона.
— Хвилі змиють усе ввечері.
Галина кивнула сумно.
— Тому й треба цінувати момент.
Вони ще трохи посиділи поруч зі скульптурою.
Сонце почало хилитися нижче.
Пісок під ногами був теплим.
Марія востаннє глянула на мопса.
Такі моменти швидко забуваються, якщо не фотографувати.
Але це фото вона збереже надовго.