Марина довго думала, що подарувати мамі.
Купувати речі не хотілося.
Мама і так мала все необхідне.
Хотілося чогось душевного, зробленого власними руками.
Якось вона згадала, що вміє вишивати хрестиком.
— А що якщо вишити портрет? — подумала вона вголос.
Думка здалася їй одразу вдалою.
Марина знайшла гарну фотографію мами.
На ній мама усміхалася, тримаючи в руках зелені листя.
Коротка темна стрижка, сіро-блакитна блузка з візерунком.
Погляд спокійний, добрий, спрямований прямо на глядача.
— Саме цю фотографію візьму за основу, — вирішила вона.
Марина замовила спеціальну схему для вишивки портрета.
Чекати довелося кілька тижнів.
Коли схема прийшла, вона одразу взялася до роботи.
Вечорами, після роботи, сідала за п’яльця.
Нитки підбирала найретельніше, щоб кольори збігалися.
— Головне — очі, — казала вона собі. — Погляд має бути живим.
Робота тривала не один місяць.
Іноді руки втомлювалися, іноді не хотілося продовжувати.
Та думка про мамину радість додавала сил.
— Ще трохи, і буде готово, — підбадьорювала вона себе.
Поступово на полотні проступало знайоме обличчя.
Світлий однотонний фон підкреслював постать жінки.
Усмішка мами виходила теплою, живою.
Марина раділа кожному завершеному ряду хрестиків.
— Невже це справді вийде схоже? — думала вона з хвилюванням.
Ближче до дня народження робота була майже завершена.
Залишалося оформити вишивку в рамку.
Вона обрала просту, але охайну рамку.
Портрет виглядав цілісно, гармонійно.
Настав день народження мами.
Марина принесла подарунок, загорнутий у папір.
— Це тобі, мамо, — сказала вона тихо.
Мама розгорнула папір і завмерла.
— Це ж я… — прошепотіла вона, дивлячись на вишивку.
— Так, це ти, — відповіла Марина, усміхаючись.
Мама довго не могла відвести очей від портрета.
— Який же ти молодець, — сказала вона донці.
— Я хотіла зробити щось особливе, — пояснила Марина.
— Це найкращий подарунок, — відповіла мама тихо.
Вони обійнялися, обидві трохи зворушені.
Портрет повісили на видному місці в кімнаті.
Тепер щодня мама бачила своє обличчя, вишите донькою.
— Дивлюся на нього і згадую той день, — казала вона гостям.
Люди, що приходили в гості, завжди зупинялися біля портрета.
— Яка майстерна робота, — говорили вони.
Марина скромно всміхалася у відповідь.
Для неї найголовнішим було мамине щастя.
Цей подарунок став символом любові донечки до матері.