Я ж казала куди гроші подів, туди й вечеряй! І снідати теж! огризнулася дружина, сідаючи в крісло з клубком пряжі.
Олено! Ти тут? гукнув чоловік, заходячи в хату.
На кухні, відповіла Олена.
Сьогодні вона повернулася раніше й готувала вечерю.
Тарас роздягнувся, помив руки й зайшов до кухні.
Чого не хвалишся? спитав він.
А чим, власне? здивувалася жінка.
По дорозі зустрів Соломію з твого відділу. Каже, вам премію за квартал виплатили. Гарну.
Виплатили. А тобі що?
Як що? Вчора ж казав: мати дзвонила, Маряні потрібно з іпотекою. Ти відмовляла, мовляв, грошей нема. А тепер вони є! Давай тисячу пятсот переведемо?
На підставі чого? підняла брови Олена.
Не прикидайся! Ти ж знаєш, Марянці важко самій тягнути кредит. Зараз подзвоню матері, скажу, що допоможемо.
Стоїть! А я десь обіцяла платити за твою сестру? різко спинила його дружина.
Чому б і ні, якщо гроші є?
По-перше, гроші не «є», а я їх заробила. Три місяці без вихідних пахала!
Невже, Тарасе, я це робила, щоб твоя сестра жила в комфорті? Іншого сенсу не було?
Оленко, у неї ж діти!
У мене теж є дитина. Наша з тобою дочка Катруся, якщо не забув. Вона на другому курсі в Києві, у гуртожитку.
Я їй щомісяця посилаю. А ти за ці два роки хоч копійку дав?
Та ж ти їй даєш…
А може, їй було б приємно отримати від батька тисячу на взуття? А твоя сестра перед іпотекою мало думати мала чи потягне.
Але ж банк схвалив!
Звісно. Банкіри не дурні порахували, що їй вистачить. Якщо не вистачає значить, на салони й кафе витрачає. Я її примхи фінансувати не буду!
Ввечері Тарас почув, як Олена дзвонила матері й казала, що переказала їй тисячу двісті.
Цікаво: для Марянки грошей нема, а для матері будь ласка!
Так, Тарасе. У мами коронка зламалася, треба нову робити. Пенсія в неї невелика. До того ж це моя мати, а Марянка мені чужа.
Вона ж моя рідна сестра!
Саме так: твоя, а не моя. Що мені до неї?
Гаразд, я зарплату отримаю сам їй перекажу.
Будь ласка. Тільки спочатку скинь, як завжди, пятсот на господарські.
Оленко, а чи не багато? Може, менше?
Можна й менше. Тоді вечерятимете макаронами з кетчупом. А ще можна не платити за світло й митися милом.
Ну не можна якось ощадніше?
Спробуй. Як вийде навчусь.
Розмова закінчилася. Але Тарас вирішив, що Олена не виконає загрози, і віддав майже всю зарплату сестрі.
Та помилився. Наступного дня на кухні не було ні сліду вечері.
Оленко, а що їстимемо?
Дивись у холодильнику.
Там було порожньо. Лише пляшка кетчупу й два мякі яблука.
Оленко, тут нічого немає!
Дивно. А хто мав покласти? Ти ж знаєш щоб щось дістати, треба спочатку щось покласти.
Ну я ж голодний!
Бачу. Але ж я казала: куди гроші подів, туди й іди вечеряти.
Довелося Тарасу йти до матері.
А наступного дня свекруха Ганна Іванівна прийшла «виховувати» невістку.
Вислухавши промову, Олена сказала:
Даремно старалися. Я й так знаю, що погана дружина. Може, Тарасові до вас переїхати?
Не неси дурниць! Одружилася живи з чоловіком!
Все зрозуміло. Я погана, але квартира в мене гарна, зарплата добра. Одна біда ділитися з вами не хочу.
То ви його кишені вичистили? Ну й годуйте його самі. Знайте: ковбасу він не їсть, курку теж. Вечеря котлети з картоплею. Білизну самі пратимете.
Оленко, ти що з глузду зїхала? Адже жили ж якось раніше!
Жили. Поки ви в наше життя не втрутилися. Марянку з Юрком розлучили, тепер за нас взялися?
Що ти верзеш? Хто кого розлучив?
А хто ж? Довбали: «Юрко нікчемний, заробляє мало, хата маленька!» Доканали чоловіка він і втік. А Марянка лишилася з двома дітьми та кредитом. Задоволені?
Мабуть, ні! Тепер до нас причепилися. Але я не Юрко не буду терпіти. Забирайте Тараса хай рідна мати доглядає.
Оленко, я не хочу розлучатися! Просто мати запропонувала допомогти…
Допоміг? От і живи до зарплати у матері чи сестри. А я подумаю.
Тарас зрозумів це не жарти. Місяць він жив у матері.
А пятого повернувся.
Оленко, я зарплату переказав і Катрусі двісті гривень.
З кухні пахло смаженою свининою з яблуками.
Іди мий руки. Чи до матері підеш?
Тарас перелякано замовк. Жінка зрозуміла слова тут зайві.
Дії краще залишаються в памяті. А якщо забуватиме вона нагадає. Не на ту наскочили!
