Це дитина Олега…
Ця історія трапилась у місті Дніпро зовсім нещодавно, у затишній квартирі на четвертому поверсі девятиповерхівки. Жила там самотня жінка на імя Галина, ще молода й енергійна пенсіонерка, яка продовжувала працювати.
Життя її було спокійне й врівноважене: пенсія, робота, подруги, поїздки до онуків і турбота про стареньку маму, котра мешкала неподалік.
Того дня, як завжди, Галина з самого ранку подзвонила матері, поцікавилась її здоровям.
Був вихідний. Після виходу на пенсію Галина підробляла санітаркою у приватній клініці зміна через три: оформлення документів, фіксація записів клієнтів, прийом дзвінків. Сьогодні ж все по плану: приготувати поїсти, зайти до мами ритуал, який вона вже виконувала майже автоматично, хоч і зітхала від втоми та роздратування.
Дійти до мами два двори, нічого складного. Знести їжу ще простіше, бо у матері залишився вчорашній борщ і домашня випічка. Лише підйом на пятий поверх без ліфта робив цю справу важчою.
А ще були довгі мамині скарги, детальні й монотонні описи болей, перемежовані розповідями про діагнози сусідок і медичні поради, почуті від якоїсь всезнаючої телеведучої. Всі поради Галини мама сприймала з недовірою, хоча Галина майже сорок років відпрацювала операційною медсестрою.
Що ти розумієш? Який там скальпель? відмахувалася мама.
Збираючись, Галина поставила пакет зі сміттям у коридорі, підправила зачіску перед дзеркалом трималася вона непогано: кілька ледь помітних зморшок біля очей та мякі, світло-русяві пасма волосся, коротка стрижка, великі сережки. Відзначила подумки: «Мамі взяти житній хліб і масла».
Дзвінок у двері збентежив її. Будинок з домофоном, незнайомців тут не буває. Хіба сусідка тітка Зіна? Відкриваючи двері, Галина тримала помаду в руці.
На порозі стояла худенька світловолоса дівчина із рюкзаком за плечима. В її руках, закутана у коричневу ковдру, була дитина. Галина ще не встигла нічого зрозуміти, як дівчина, майже не дивлячись у вічі, сунула їй цей згорток і схвильовано промовила:
Це вам!
Галина автоматично прийняла на руки дитину, подивилася вниз і зрозуміла: це немовля! А дівчина вже спускалася сходами.
Це дитина Олега, а мені треба вчитись… кинула на ходу і зникла за дверима.
Галина, досі нічого не розуміючи, спробувала спіймати її, але марно. Вона зупинилась у коридорі, спантеличено глянувши на принесений додатковий пакет. Лише згодом її охопив холодок: їй підкинули справжнє немовля!
В пакеті виявились дитячі пляшечки, суміш, підгузки, одяг. Галина сіла на диван, оглянула маленьку дівчинку не більше місяця від роду. Турботливо погладила її, дитина заспокоїлась.
В голові крутився лише один рядок: «Дитина Олега…». Якого Олега? У Галини був лише один син Сергій, сімянин із Дніпра, який із дружиною і дітьми давно жив у Харкові. Чоловік помер пять років тому. Ніяких Олегів у родині не було.
Галина постійно визирала у вікно: можливо, дівчина повернеться? Поки чекала, згодувала немовляті суміш руки самі все памятали, хоча й не впевнено. Але час минав, а дівчина не поверталась. Страх узяв гору: їй підкинули чужу дитину.
Ніякий закон очевидної дії, підказуючий набрати 102, не міг пробити соромязливу турботливість Галини а раптом це справді онука? Їй здалося, маля навіть зовні схоже на однучку Катю.
Тим часом мати знову дзвонила:
Ти вже в магазині? Купи ці груші з червоними боками, ті, що минулого разу купувала, суворо вказувала вона.
Галина відповідала неуважно. У відповідях не знаходила виправдань для своїх дій. Все відтягувала момент так не хотілося одразу звертатися до поліції. А раптом забере назад? А якщо справді це Сергієва донька?
Подзвонила старшому онукові. Той сказав, що батько поїхав у віддалений район, звязку немає, але мамі телефонує щодня й все добре.
Треба було мені сказати! пробурчала Галина в трубку.
Подзвонила невістці: передати чоловікові, аби подзвонив їй, як матиме змогу.
Мамі вона сказала, що ногу вивихнула, не зможе прийти, але з харчами у мами все гаразд.
Коли дитя заснуло, Галина зателефонувала своїй подрузі Ларисі й розповіла незвичну історію. Лариса одразу ж пообіцяла знайти вихід із ситуації, зайти після роботи.
Разом вони вирушили до сусідньої квартири на шостому поверсі, де дійсно мешкав Олег, за підозрою подруги потенційний батько дитини. Але Олег здивовано пояснив: дітей він не має, і взагалі не розуміє, про що мова.
Можемо допомогти, я працюю вдома. Можна в Інтернеті розмістити оголошення про пошуки, запропонував він.
Але Галина вагалась: якщо це таки дитина сина, то розголошувати не можна. Таки вирішила зачекати до вечора, коли зявиться звязок із Сергієм.
Після марних дзвінків до сина вона знову намагалась себе відволікти побутом: змінила підгузок, погодувала маля, вклала спати. Все думала, як краще вчинити.
Наступного ранку раптом у двері знову подзвонили. На порозі стояла та сама схвильована дівчина, у домашньому одязі, ледве стримуючи сльози.
Де вона? Ви знаєте? тихо благала вона.
Галина впустила дівчину, провела в кімнату і, побачивши доньку, та розплакалась навзрид. Галина заспокоїла її, налила чаю.
Зясувалось, дівчину звали Оксаною, а немовля Ліза. Оксана була студенткою медичного коледжу, самотньою матірю без підтримки рідних. Дитина народжена від хлопця Олега, що зник ще під час вагітності, обіцянки не виконав.
Оксану вигнали з дому, в гуртожитку з дитиною залишатись не дозволили. Останнім часом перебивалась допомогою тітки та подруги. Сподівалась залишити Лізу бодай на бабусю дитини, переплутавши адресу квартири тому й залишила немовля Галині.
Я за день цей ледве не зійшла з розуму. Думала, що вже втратила доньку назавжди, сумно сказала Оксана.
Галина не могла залишити її в біді. Запропонувала лишитися хоча б на деякий час. І наголосила: відмовитись від власної дитини найбільша помилка, бо діти це найбільший скарб.
З тих пір життя Галини змінилося. Оксана з Лізою залишилися разом з нею на місяць, Галина допомогла подрузі пройти сесію, доглядала за Лізою, а невдовзі допомогла знайти й підробіток на медичному пункті.
З часом Оксана подорослішала, втратила віру у міфічне кохання і заново побудувала свої життєві плани. Галина ж зрозуміла: іноді найскладніша ситуація виявляється новим початком. Важливо не закриватися від чужої біди, адже добро, подароване іншому, завжди повертається сторицею.
Трапляються випадки, які змінюють усе життя. І тут Галина запамятала головний урок: чужих дітей не буває, і чужого лиха не існує допомагаючи іншому, ти даєш шанс і собі.
