Я замерла. Пальці стигли на ґудзиках сукні, а подих перехопило. Слабке світло лампи виявляло глибокі лінії, товсті старі шрами, що вкривали її спину, плечі та руки. Це були сліди невимовних страждань, відголоски років, які я не знала, років, коли мене не було поруч.
Вона відчула мою вагання й повернулася повільно, намагаючись прикрити тіло руками. У її погляді не було сорому лише болюча покірність, ніби вона завжди чекала цього моменту, коли хтось розкриє мапу болю, сховану під її шкірою.
Я знаю, це виглядає жахливо прошепотіла вона ледве чутно. Життя було до мене немилосердним.
Я сіла поруч, не знаючи, як реагувати. У серці боролися жах, співчуття й бажання зрозуміти. Я взяла її тремтячу руку й міцно стиснула, ніби даючи безмовну обіцянку.
Розкажи мені, будь ласка, промовила я, голос тріснув.
І вона почала говорити.
### Роки мовчання й болю
Вона розповіла, як після того, як батьки змусили її вийти заміж, її життя перетворилося на вязницю. Чоловік, заможний і поважний у селі, був жорстоким і грубим. За закритими дверима вона зазнавала жорстоких ударів за будь-який привід: за недостатньо гарячу їжу, за посмішку сусідові, за мовчання, коли він жадав сварки.
Рік за роком її тіло ставало полем жорстокості. Шрами на спині залишилися від бича, яким її били, а на руках від опіків і предметів, кинутих у гніві. Але найглибші рани були не на шкірі у душі.
Я терпіла заради дітей, сказала вона, сльози котилися по обличчю. Не хотіла, щоб вони росли без матері. Не було куди втекти: батьки відріклися від мене, а в ті часи ніхто не став би проти поважного чоловіка. Я мовчала, стискала зуби і несла свій хрест.
Коли він помер від серцевого нападу, вона вперше відчула свободу. Та ця свобода була змішана зі страхом, зі спогадами, що все ще тримали її розум у полоні. Тому вона не наважувалася наближатися до інших чоловіків.
### Болюча правда
Слухаючи її, я відчувала, як сльози котяться по щоках. Усе, що я уявляла про її життя, розсипалося. Я залишилася в спогадах юності, у запаху тих чистих років, а вона несла в собі тягар прихованої трагедії.
Я обійняла її міцно, дозволивши сукні зісковзнути з плечей.
Тобі нема чого соромитися, кохана. Кожна ознака на твоїй шкірі це доказ того, що ти вижила. Ти була сильнішою за будь-кого. Я не бачу потворності я бачу мужність.
Вона довго плакала в моїх обіймах. Її сльози горіли, як річка, що вирвалася після років посухи. І тієї ночі ми вже не були двома збентеженими старими людьми, які намагаються повернути молодість, а двома душами, що знайшли одна одну після життя розлук і страждань.
### Дні, що настали
Наше життя після весілля не було казкою. Я швидко зрозумів, що її рани були не лише на тілі а й у думках. Вночі вона прокидалася від жахі
