Раннє літо, сільська хата.
Вікна навстіж, сонце ллється лівим боком у кухню.
На столі — скатертина в дрібну квіточку.
Бабуся встала ще вдосвіта.
«Хай онуки з’їдять гарячого», — подумала вона.
Стопка млинців парує горою.
Поруч шкварчить яєчня із салом.
Запах такий, що сусіди чують.
На тарілці — свіжі огірочки з кропом.
І велика скляна банка молока, пряма з погреба.
Все просто, без вигадок.
Але саме в цьому — краса.
Хто з нас не сидів за таким столом?
Хто не пам’ятає запах того дому?
Онука заходить на кухню, ще сонна.
«Бабо, а млинці вже готові?»
«Готові, сідай швидше».
«А сало теж буде?»
«Та куди ж без нього».
Дівчинка сідає, тре очі.
За вікном співають птахи.
Десь мугикає корова на подвір’ї.
«Бабо, а можна молока у велику склянку?»
«Можна, тільки не розлий».
Бабуся всміхається, дивлячись, як онука їсть.
Для неї це найкраща музика.
Млинці тонкі, золотисті, з маслом.
Яєчня з рум’яними скибками сала.
Огірочки хрусткі, щойно з грядки.
Усе зроблено руками, з любові.
«А ти навчиш мене так пекти?»
«Навчу, якщо будеш старанна».
«Буду, бабо, обіцяю».
«Тоді after завтраку й почнемо».
Дівчинка сміється, бо бабуся завжди жартує по-своєму.
За столом тепло і просто.
Немає поспіху, немає метушні.
Тільки стіл, їжа і родина.
«А чому в селі все смачніше?»
«Бо тут усе зі своєю душею».
«І молоко смачніше?»
«Бо корова своя, пасеться на лузі».
Онука киває, бо розуміє.
Таке дитинство запам’ятовується назавжди.
Потім, через роки, вона згадуватиме саме цей ранок.
Той запах млинців, той сміх бабусі.
Той стіл, застелений квітчастою скатертиною.
І сонце, що лилося крізь фіранку.
Просте сільське сніданок — а пам’ять на все життя.
Бабусина кухня завжди найкраща.