Егор приїхав у село, щоб відвідати свою рідну тітку. В Москві він уже несолідно давно, а от у село і це вже майже пригода. Тим паче, що зі старих знайомих у селі майже нікого не залишилося: батьки давно на цвинтарі, інші родичі розбрелися по всій країні, одна тільки тітка Глафіра вперто тримає свою позицію біля самих яблунь.
Егор підходить до знайомого ще з дитинства будиночка, відкриває деревяну хвіртку (скрипить, як двері в маминої шафи за Союзу), а на подвірї вже стоїть тітка Глафіра з обіймами.
І що ж ти не подзвонив, племінник? драматично обіймає. А Соня з малими не приїхала?
Та ні, залишились у Пітері, справи там, знизує плечима Егор.
Тітка Глафіра за пять хвилин накриває на стіл, і вже вареники з грибами та салат з редискою тріщать по всіх тарілках. Пообідали, та плавно перейшли до «життя і смерті».
Ось, дивися, що я в скрині в коморі знайшла, таємничо тягне аркуш паперу.
Егор із цікавістю дістає з купи радянських купюр і календарів пожовклий листочок і починає читати. Що далі то блідіший
Та не переймайся, тітка махає рукою, скільки років тому було! Подумаєш, папірець А ти дітей виростив, що, їх гілкою надуло?!
Тієї ночі Егор залишився у тітки. Очей не зімкнув, тільки лічив тріщини на стелі. Бо ж той листок живіт перевернув. Зясувалось, мамі тоді видали справку про те, що після важкого дитячого захворювання дітей у нього бути не може. І Егор про неї навіть не підозрював, доки тітка не витягла цей раритет щастя з комори.
Не повірю, бурчав про себе. Якби цьому повірити, виходить, що я виховав чужих дітей? Та ну! В Соні я впевнений.
Мама Егора померла, коли той ледь не в школу ходив. Батько недовго зволікав і вже скоро привів до хати іншу жінку, яку Егор вперто ігнорував, залишаючись частіше у тітки Глафіри. Вона, молодша сестра матері, практично й стала йому матірю.
Після армії Егор повертатися до рідного села не любив роботи нема, а з батьком стосунки, скажемо чесно, не танцювали. Тож залишився в Петербурзі, влаштувався водієм, спочатку жив у гуртожитку, а з часом став далекобійником дорога, як-ніяк, романтика! Трохи відкладав взяв квартиру.
Згодом і на особистому фронті потеплішало: зустрів Соню. Вона ще до «загсу» повідомила, що буде дитина. Вік живи здивування не перебувають. Проте жили дружно. За три роки після народження доньки зявився й син.
До сорока Егор сколотив капітал у розмірі трьохсот тисяч гривень (по-нашому не дуже мільйонер, але на чорний день згодиться) і відкрив фірму з автоперевезень. Фірма росла, як дріжджове тісто на Масляну, і з часом стала приносити солідний стабільний дохід.
Як тільки відійшов від тітки одразу подався у столицю. Київ завжди приймає нервово: і сертифікат тут, і спеціалістів, і спогадів Там же перевірився документи підтвердились. Назад додому повернувся, як з похорону.
Егооооор, приїхав! радісно стрічає дружина. Їсти будеш?
Ні, кидає коротко, і викочу листок.
Що це? тривожиться Соня.
Це та сама довідка, що в мене дітей бути не могло.
Соня ледь на підлогу не сіла.
Це якась помилка! починає виправдовуватись.
Давай без казок, викотив, або все чесно розкажи, або мене більше тут не буде.
Після довгих «живих» хвилястих розповідей зясувалося: у школі до Соні клеївся однокласник, після школи крутилося шось-ай-да і далі. Згодом хлопець перекинувся до її подруги. В цей момент і зявився Егор. Через деякий час небажана вагітність і, щоб не травмувати батьків, шлюб став її рятівним жилетом.
Перша дитина ясно. А хлопчик? допитує Егор.
І тут у Соні заблищали сльози (російська душа тиха драма), і, схлипуючи, пояснила:
Коли ти їздив у відрядження, випадково зустріла свого шкільного кавалера. Все вийшло Після того більше з ним не зустрічалася. Совість мучить досі. Це не він любов усього життя, а ти!
Посидів Егор тихо, зігнувшись над столом. Вдома була побутова мелодрама з українським присмаком.
Прошу, не йди, схлипує Соня. Я без тебе не виживу!
Я тебе зараз бачити не можу, зітхнув Егор і вийшов, тихо грюкнувши дверима.
Днів зо три Егор пропадав на роботі, ночі сварив подушку і стелю. На вихідні знову поїхав до села до тітки Глафіри, душу вилити.
Все життя нанівець, думав, ворочаючись у ліжку. За що мені таке щастя?
Та зранку всередині вже трималися дві думки на розтяжці: а якби він тоді, двадцять років тому, знав про свою особливість? Жодної сімї не було б і, мабуть, не зазнав би радості, як діти перші слова кажуть, як донька сміється, як син після морозива чхає Так от, завдяки невіданню він встиг побути щасливим.
Після недільної каші до Егора в село приїхали діти.
Тато! різко у двері. Ми не знаємо, що між вами з мамою відбувається, але ти що, і нас не хочеш бачити? одразу ставить питання донька.
Та ні, тебе й брата люблю, а з мамою поки що не дуже склалось.
Тату, повертайся додому, мама ридає день і ніч. Я вже за неї хвилююсь, втрутився син.
Тату, годі ображатися! кидає донька. Я тебе і маму хочу порадувати: ви скоро станете дідусем і бабусею!
Егор аж розцвів у посмішці.
От це новина!
Тату, ми без тебе додому не ворушимось, стоїть на своєму син. Скільки це можна? Стільки років разом, а через якусь довідку сімю розвалювати?
Ну, вмовили, посміхнувся Егор і взявся збиратись додому.
